свою злість на Альоші. Але нехай він тільки посміє! Хіба я не вернуся через якийсь час до цього міста?»
Що він мусить звідси втекти негайно, цієї ж ночі — це рішення склалося уже якось само.
Так він пролежав до того часу, доки в порту лишилися тільки самітні гудки паровозів, що перебігали по рейках між мурів до товарної станції.
На небо вийшли золоті зорі, наче далекі огні семафорів заблищали на невідомих вокзалах. Тоді Матрос виліз із-під човна. Здається, в цей час мусить відходити потяг на північ. І, не вагаючись далі, він насунув на очі свого драного кашкета й пішов до вокзалу.
Яка ж приємна несподіванка чекала на нього там! Він обійшов кам'яниці вокзалу й переліз за півверстви від них через холодні рейки, щоб потрапити між ланки вагонів. Раптом під високими платформами з сіном він помітив якусь живу, рухливу купу. Обдивившись навколо, чи немає поблизу небезпеки, він сторожко наблизився до купи. Так і є! Це свої... Став наслухати — свої!.. Кілька хлопців, мабуть, із порту. Навіть чийсь знайомий голос. Чи не Сенька Черв'як? Зовсім такий голос...
Матрос пам'ятав його ще з тих часів, коли вони разом чистили на пароплавах казани. Черв'як був добрий угара! Перед Матросом метнулися далекі спогади. Ось вони вдвох із Сенькою, вилізши з казана чорніші за сажу, блискають очима й летять по сходах на пристань. Вони пробіжать між юрбою, зачеплять боко'м не одну білу постать, залишаючи на пахучій одежі свій піт і вугляний порох. Постать репетує, кличе стражника, десь здалека гримить сюрчок, а вони вже летять з високого молу в густу фіолетову воду, лишаючи за собою нафтові кола на поверхні. Граючи в воді, вони відпливають аж до другого молу, накивавши на здивовану юрбу. їхні чорні спини, мов у дельфінів, блищать на сонці і знов поринають у глибини.
Купа заворушилася. Дехто кинувся врозтіч. Матрос стояв на місці спокійно й ро'бив їм знаки. Тоді один пішов до нього назустріч. Ступивши кілька кроків, він раптом зупинився, потім прожогом кинувся до Матроса.
— Жигун!.. Матроска!..
— Цить, — спинив Матрос. — Чого паніку наводиш?.. А то хто з тобою?
— Наші. З порту...
— Куди направлєніє?
— Думка на столицю.
Матрос з радості схопив Черв'яка за в'язи.
— Конпанія, — прошепотів він йому схвильовано. — Де наш потяг?
Готовий?
— На первой путе.
— Лізьмо, — скомандував Матрос.
Черв'як легенько цикнув. Хлопці підійшли до гурту — їх було дев'ять чоловік з Матросом. Підрахували, вийшло якраз на три собачі ящики.
— Лізьмо до паровоза, а там по'під вагонами. Доки перші три не сядуть, решта не совайся, лежи спокійно. Ящики є не під кожним вагоном.
Шукати з правого боку.
Черв'як дістав із кишені шматок зім'ятого дроту й поділив його на три рівні шматки.
— Залазь у ящик і замикайся зсередини, — пояснив він молодшим. — Дірочку пробити гвіздком. Є гвіздки?
— Є, — озвалися хлопці.
Вони лягли між рейок і повзли нечутно, стримуючи дух. Паротяг обдав їх гарячим сичанням, від нього молодшим затремтіли жили, забились серця.
— Ми ліземо з Черв'яком останні, — сказав Матрос. — Вибирайте перші ящики, а ми собі знайдемо.
Продзвенів уже перший сигнал. Біля потяга шуміли підошви, гуркали провідники, проходили з ліхтарями кондуктори. Перші три повзли під вагонами, позираючи з-під коліс на обидва боки. На їхнє щастя, під третім вагоном знайшовся ящик. Пройшло кілька хвилин, тоді рушили ще три.
Матрос, Черв'як і Маслик, що був із ними, просунулися до першого вагона.
