збирається стрибнути на ворога. В голові Матросовій майнула думка: «Ящик відчиняється збоку. Вскочити в нього з-під вагона ніяк не можна, та ще на ходу...» Він кинувся між колеса й вискочив на перон. Потяг рушив і пішов, наближаючи до Матроса останній вагон. І тут, прилігши до перону, Матрос побачив благословенний ящик, — його дверці ще не встигли навіть зачинитися за останнім «пасажиром». Матрос посунувся з перону, і в ту мить, як за його спиною почувся дзвін підборів (зелений картуз), він ухопився пальцями за двері ящика й з розгону шугнув туди головою....Потяг набирав ходи, прискорюючи ритм до перебоїв, Матросові стукало серце сильно й рідко, немовби разом із колесами на стиках рейок.
Під ним хтось ворушився, намагаючись скинути з своїх грудей його живий тягар.
— Ти, Сенько? — запитав Матрос.
— Та я ж. Ти мене трохи придушив.
— Нічого, втрусимось, — заспокоїв він Черв'яка. — Тут іще хтось?
— Аж двоє. Буде трохи тісно. А Маслик де?
— Маслик на ресорах. Не схотів лізти.
— Чортова морда, розбила компанію, — з жалем проговорив Черв'як.
Потяг уже вилетів за межі вокзалу. Степова пустеля шуміла вночі, роздаючись вітром від шаленого бігу заліз. В щілину собачого ящика вривались уривки свисту, наче незримі смоки нагнітали туди морок. І в ньому густішали стук чотирьох сердець, давління атмосфер і нечутне кружіння вуглевих порошин. Вони підіймалися з дна і з стінок ящика, щоб лягти на спраглі уста цих сміливих мандрівників, просмоктатися їм у легені, в вуха, в ніс, у шкіру, осісти на вогких чубах і вкрити лахміття їхньої одежі. Жодний кондуктор не заважав хлопцям кашлять і чхати від того повітря, що розпирало це трохи тісне «купе», в якому «годі возити буржуйських собак», — так справедливо зауважив хтось із чотирьох «пасажирів». Вони чхали і завзято кляли того розумника, що придумав саме перед їхньою подорожжю перевозити — і, мабуть, зайцем — в угілля в цьому ящику.
— Матросе. Ну, а Маслик? — знову запитав Черв'як. — Дурний, не послухав. Там можна впасти. Га, хлопці?
Всі про це думали, та мовчали. Довідатись ніяк не можна, бо, вилізши на станції, ризикуєш там і зостатись. А відбився від гурту — пропав. Біда збирає докупи, вони це добре вивчили з практики. А самому — пропадеш. Тривога закралася їм у серця, як тільки Матрос сказав, що Маслик залишився на ресорах. І кожний думав про те, як би довідатись?
Знайти його і примусити сісти в ящик. Та що придумаєш?
Потяг летів, одстукуючи верстви, зупиняючись на кілька хвилин, щоб відсапатись, набрати в розпалене черево води і знову ринути в чорну просторінь ночі. Дехто з хлопців засинав на короткі півгодини, скрутившись утроє й віддавши себе невідомій долі, що може зрадити, а може й довезти щасливо до столиці, де, кажуть, є що «хапати» і можна буде сяктак перезимувати.
І ось Матрос, що увесь час не знаходив собі місця й не давав спокою товаришам, раптом заявив, що він хотів би випити хоч ковток будь-якої води. Але під час «погрузки» хлопці трохи не додержали плану, що його був намітив Черв'як. Замість сістп в цей ящик, де безпечно лежать зараз вони, Ромка Свистун сів десь в інший. А в нього — пляшка з водою. Тепер там у них дві пляшки, бо другу мав Метелик, а тут немає навіть чим закропити душу. Матрос заявив, що спрага починає мучити його що далі, то все дужче, йому вже здавалося, що всередині йому горить свічка, що язичок полум'я нібито облизує йому горло й раз по раз припікає сильніш. Хутко той вогонь захопив йому всі груди.
— Не витерплю, — хрипко сказав Матрос.
— А що ж ти зробиш? — спитали його. — Як вилізеш, то й упіймають.
Ні, вже їдь так. Ковтай слину.
— Еге, їдь. Як і слини нема. Рот сухий, як чобіт. Ось дай пальця, дай сюди, помацай, який сухий. Я вилізу.
