Сторінка:Іван Микитенко. Вуркагани (1928).djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 — А ми тобі кажемо — не вилазь.

 — Як не можу. Вилізу, хоч би й смерть.

 — То пропадай, як муха, чорт тебе бери, — сердито відказав Черв'як.

Матрос не хотів його дратувати і мовчки доїхав до першої станції. Та, як тільки потяг засичав вестингаузом, він рішуче одкрутив дротика і без слів вистрибнув із ящика.

 — Два дзвонки! — скрикнув услід йому Черв'як. — Швидше...

Але Матрос не подався на перон шукати води. Вій тут же грудкою впав до колеса І зник під вагоном. Думка про Маслика гризла його. Не можна було залишати самого на ресорах! Всі винні, а найбільше — він, Матрос, бо ж він останній розмовляв із Масликом. І він швидко поплазував попід вагонами, зазираючи на кожну «палку», як звав Маслик. Та ніде його не було.

 — Маслик! — шепотів Матрос. — Ти не спиш, Маслик? Де ти?

Так доповз він до першого вагона. І тільки тут раптом подумав: «А назад? Устигну?» В цю мить майже над головою вдарило:

 — Дзе-ень! Дз-ень! Дзень!

Він так і прикипів до землі. Вискочити на перон? Зараз, доки не рушив потяг? А може, тут начальник станції! Лишитися? Хай пройдуть вагони, а тоді вчепитись за останній! На буфер... А як потяг розженеться, що й не вчепишся? Матрос шарпнувся назад. Повзти! Вискочити з другого боку вагона, пробігти до кінця потяга, а там...

 — Тюфі-іррр-фіррр! (Сюрчок!).

Матрос, не здаючи собі справи, хотів схопитись на ноги. Він зірвався й з розгону вдарився головою об залізо. Блиснули свічки, голова пішла обертом. Але встиг помітити: він під буферами між двох вагонів. Тоді, напруживши м'язи, з останніх сил схопився руками за буфер; задригав ногами, вперся ліктями в місток, що на буферах. Ще трохи! Ще одне зусилля. Якби хто підсобив, хоч торкнув... І вже був би на містку. Он і драбинка нагору... На дах! Ще раз замахнув ногами й відчув:

«Або зірвусь, або видерусь...» Здається, кондуктор... Його ліхтар наближається... Ну ж!... Р-раз!.. Потяг здригнув, і в цю мить Матрос уперся грудьми в місток. «Тепер не зірвусь! Дудки!..» Ще півсекунди — і він був на містку біля драбинки. Схопився за щаблі і вмить перебрався на дах.

 — Поганяй! — зареготався він і впав на холодну жерсть покрівлі. Під картузом проступило йому щось тепле. В очах потемніло. Він знепритомнів.

А потяг летів, гукав над нічними просторами. Хлопці надаремно чекали в ящику Матроса. Черв'як лютував, лаявся, кляв Матросову нерозважність, як і нерозважність Масликову. В розщілини до них почав просмоктуватись холодний світанок. В цей час Матрос прокинувся на даху вагона й здивованим поглядом обвів ясні ліхтарі, людей, що метушилися внизу, і камінні будівлі вокзалу. Потяг стояв на великій станції.

Приїхали? Матрос довго пригадував собі, що трапилось, потім помацав голову. Картуз десь зсунувся, і його занесло вітром. На маківці ковтун чуба злипся і зашкаруб. Голова трохи боліла, та про неї! Матрос пригадав усе. Маслика немає. І невідомо, де він випав.

Коли за кілька хвилин мандрівники зустрілись на столичному вокзалі і Черв'як схопив з радості Матроса за голову, той слабо ойкнув і відтрутив Черв'яка.

 — Нема Маслика ніде.

Хлопці принишкли, забігали очима, ховаючи їх один від одного.

Почулося сопіння й суворе підшморгування носами.

 — От... нещастя... Схотілось йому... І де він випав, чудак?

І ніхто не міг їм сказати, що Маслик через свою нерозважність подорожував «на ресорах» тільки що кілька сажнів на вокзалі, коли рушив потяг і його протягло по землі, доки витримало старе лахміття його сорочки. Знівеченого, обдертого його відпроваджено до моргу.