Сторінка:Іван Микитенко. Вуркагани (1928).djvu/35

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


цього часу, і наикультурніші лікарі віддавали тут свій розум і серце тим, чиї серця і чий розум залишили в житті межі реального. Озброєні найтоншими знаряддями науки, ці самовіддані люди серед страшних картин безумства жили лише тими радощами, коли їм щастило повернути хоч небагатьом із хворих найбільше світло життя — світло розуму.

В цьо'му будинку стояв постійний, невгаваний гул. Пересичені маячінням, мешканці його наповнювали кімнати надпоривними й дикими, печальними й беззмістовними вигуками; удари їхніх кулаків у двері линули в коридор і завмирали в його глухій порожнечі.

Альошу не лякав уже цей гул. Він підходив іноді до дверей паралітиків, щоб послухати феєричні пророцтва високого парубка, що, блискаючи потьмареним поглядом, виголошував себе за Магомета і кликав людей до праведного життя. В другій палаті шизофренічний юнак розпалено декламував свої поезії із безумздою радістю сповіщав усіх, що в нього закохана велика артистка, світова красуня й перша жінка на світі; отруєна коханням до нього, вона надаремне шукає з ним побачення. Він вирішив непохитно зберігати свою незайманість...

В тій палаті, де був Альошин знайомий дідок, відбувалися якісь надзвичайні події. Альоша помічав це з того, що лікар часто забігав туди, там завжди вартувало кілька санітарів, і двері палати було завжди найщільніше замкнено. В ті години, коли хворих пускали в коридор на прогулянку, Альоша не зустрічав дідка. Тільки другий, високий і похмурий, що викрадав у діда його таємні рисунки, бродив із своєю ремінною торбинкою, притискаючи її до впалих грудей. Що робиться з дідом, Альоша надаремно старався вгадати.

В свою палату Альоша з'являвся тільки на їжу та потім увечері, коли треба було вкладатися спати. Він уникав тепер і техніка, що почав вимагати від нього співчуття до себе і лякав його брехливими вигадками, ніби йому висохла печінка й починають відпадати ноги.

Альоша зненавидів їх. Він, нарешті, випросив у лікаря дозвіл виходити не тільки в коридор, ба навіть надвір. Таємна тривога мучила його вдень і вночі: де Чорний? Чи його пустили в двір, чи він десь пропадає попід холодними ворітьми, звідки його женуть камінням. Яка ж нестримна радість опанувала його, коли він одного дня, закутаний в довгий сірий халат, вийшов надвір!

На широких пустельних доріжках саду лежала чиста зима. Повітря було синє від морозу і сонця. Альоша відчув, як у шкіру йому впинаються гострі голочки. Він побіг між довгими будівлями в кінець двору, звідки було чутно стук сокири й пахощі кухні. Собака вихопився невідомо звідки, ударився головою в Альошині коліна, затремтів з радості, а його впалі боки ще дужче дрижали з холоду.

Від того разу Альоша хоч на хвилину виходив щодня надвір. Санітари й вартовий біля воріт уже звикли до нього й дивувалися між собою, навіщо його тримають тут, у лікарні. Собаку гнали з двору, одначе не били, і він щоразу придумував якось знову перебратися через камінний паркан і бродив порожніми доріжками саду, а іноді лягав десь під деревом чи під затишною стіною і чуйно дрімав довгими годинами. Так день за днем проходив час.

Одного разу, гуляючи надворі, Альоша натрапив на одну річ, над якою він опинився, мов зачарований. Під стіною маленького будиночка, де жив доглядач двору, в куточку біля паркану лежав присипаний снігом невеличкий горбик звичайної глини. Рудий вершечок його, пригрітий сонцем, витикався з-під снігу вогкою лисиною. Альоша, надибавши цей горбик випадково, став над ним, затремтівши з хвилювання. Він озирнувся навколо й швидко припав до глини, намагаючись вколупати її своїми задубілими пальцями. Та це нелегко було зробити. Серце йому забилося швидко й гаряче. Коли б дозволили скористуватися з цього скарбу! Скільки штучок можна було б наробити... Як це хороше сталося, що його сюди привезли. Тільки в кого ж спитати? Де можна буде притулитися, щоб розпочати роботу?

Альоша забув за все, присівши над горбком і охопивши руками його холодну маківку. А з вікна за ним стежили пильні очі. За хвилинку санітар