— Але… Ми живемо в Берліні, в буржуазному оточенні, Більшість батьків наших дітей живуть у добрих умовах і не бачать тих злиднів, що панують в робітничих кварталах південної та східньої частин Берліну. Батьки наших дітей живуть переважно в західній частині міста серед буржуазії і мимоволі звикають до свого оточення.
— А нам треба, щоб діти не одвикали од радянського життя, треба, щоб вони виховувалися радянцями. А деякі батьки не хотять віддавати своїх дітей до нашої школи та посилають їх натомість до німецької школи. Хотять, щоб діти добре вивчилися німецької мови. Мовляв, мова — то скарб. Не заперечуємо — скарб! Але з їхніх дітей можуть вирости якщо не вороги Радянського Союзу, то в кожному разі аж ніяк не майбутні будівники соціялізму…
— Їхні батьки піддаються тому імпозантному вражінню, що його справляє німецька школа, дякуючи своїй виїмковій організації та авторитету. Та вони забувають, що та організація, той авторитет убивають дитячу самодіяльність, придушують кожний прояв ініціятиви. Батьки захищаються: „Що не кажіть, а там високо поставлено освіту. Знання там придбати нашим дітям не гріх“. Так, знання придбати не гріх, та не треба забувати, що самих знаннів замало для того, щоб стати будівником соціялізму. Є прокурори від комунізму — люди, що добре знають протоколи всіх шости Конгресів Комінтерну, люди, що опанували всю велику теорію комунізму, і все таки… Володимир Ільїч говорив, що цього замало для того, щоб бути добрим комуністом.
— Перед нами ще великі труднощі і великі завдання— підняти радянську школу в Берліні на той високий щабель, на якому мусить бути радянська школа.
