Ми вже дещо досягли. Спочатку у нас було 8 школярів… Нині їх 64. Ми вже маємо, таким чином, 6 груп. Дальших досягнень ми дійдемо лише з вашою допомогою.
…Хтось мені сказав потім, що завідатель, мовляв, „надто вже одверто“ говорив про батьків. Я рішуче не погодився з цим опонентом. Чи не належав він часом до ордену німецької школи? Коли ж ні, то може в нього конституційна ідіосинкразія до самокритики? Як нам добре відомо, ідіосинкразія — це химерна властивість організму деяких людей. Бідолашні! Позначені ідіосинкразією, вони не можуть зовсім споживати деяких дуже корисних речей, наприклад, хини, смородини, самокритики тощо. їм від таких речей, що до них їхній організм має ту проклятущу ідіосинкразію, відразу підвищується температура, на тілі виступає рясний піт, дихання прискорюється, пульс стає поверховим, часом з'являється неможливий сип по всій шкірі. І вони раптом починають плести дурницю, при чому роблять це із дуже розумним виглядом. Зрозуміло, що їм не можна споживати небезпечних речей, навіть у мізерній дозі.
З такими годі братися до самокритики!
Та будь-що-будь, а вчитель радянської трудової школи в Берліні одверто й правдиво розповів про „симпатичні“ тенденції декого з наших тамтешніх радслужбовців, а ми, в свою чергу, виконуємо свій громадський обов'язок, вкриваючи названі тенденції неславою. Згадаймо ж слова шекспіровського філософа-гробовщика: „живи живи, а помирати доведеться все одно“. Отак і людська кар'єра: візьме та й помре раніше за свого хазяїна, а йому, бідолазі — залишайся тоді з „симпатичними“ тенденціями…
