Але… Доволі мінору.
Бо уже знов розпинається завіса і веселі піонери трудової школи починають свій прекумедний „бунт ляльок“.
Як же вони весело грають!
Скільки смішного!
Скільки милого патосу, і яка проста ідеологія у їхніх ляльок, що творять свою революцію…
От я не здогадуюсь тільки — навіщо було гримуватися моєму знайомому, веселому піонеру? Він грає ведмедя. Це я знаю. І грає прекрасно. Так прекрасно, що коли б я не знав, що всередині цього клишоногого „мишки“ орудує веселий піонер, то був би певен, що „мишка“ просто з глухого лісу причвалав на свято 11-ї річниці Жовтневої революції і ото такої викомарює. Але навіщо було гримуватися? Однаково ж обличчя піонерового не видко, — сама широка, пухната ведмежа морда…
А втім… Що я розуміюся на театральній справі?
Дитячий літературно-музичний монтаж „Ми ідем“ мене справді захоплює, і я, хвилюючись, дивлюся, як сміливі хлопчачі руки напинають міцні вітрила на човнах, як вони орудують при великій щоглі на пароплаві, як колектив схиляє на мить знамена й голови, коли проводиря не стало і місце біля стерна на коротку мить залишилось було порожнім…
Вони виводять корабель, вірні заповітам стерничого.
Ну, а підчас перерви — біжать униз, аж сходи гудуть під ними. Внизу — буфет і там для дітей накрито сьогодні рясні столи.
Я не гублю надії побачити і привітати з успіхом веселого піонера Васю.
