Сторінка:Іван Микитенко. Голуби мира. Подорож за кордон. 1930.pdf/16

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

давно… помер. Отже він ні над чим уже, мовляв, не працює, але ми натомість працюємо над вивченням того, що залишив він пролетаріятові.

Невідомо, якими шляхами довідався про це один цікавий персонаж із нової п'єси драматурга Миколи Куліша, а саме — дядько Тарас із Києва, той, що каже, ніби у нас у столиці України тільки й українізації, що напис на вокзалі „Харків“. І от цей дядько Тарас, кум автокефального дяка і великий прихильник української ковбаси й іншої національної „культури“, присікується до нас з такими протестами:

— Помер? Отой письменник, що вони за нього питалися, помер? Ну, нехай помер, царство йому небесне, вічний покій, хоч я про це, сказати правду, також не знав. Але навіщо ви призналися москалям? Кацапам навіщо призналися? Ото вам така дорога українська справа? Ех ви, запроданці… Немає того, щоб змовчати, хай би думали, що він живий, усе б нашої культури було більше… Ото все лізете в спілку з москалями та тільки псуєте нашу національну справу… Ех ви, запроданці…

Тоді я думаю:

4

— Куме автокефального дяка, свату столипінського куркуля й „антилігентний“ підпихачу нової буржуазії, дядьку Тарасе з Києва! Який же ви невдячний! Ви, мов та поліщуківська досконала сволоч, маєте з дозволу пролетаріяту місце під сонцем. Чого ж ви ще хочете?.. Впливати на хід історії?.. Хіба ви не знаєте, що ваша роля, дядьку Тарасе, лягти гноєм для нашої епохи? Ви, аматоре від усіх мистецтв: сичати, мріяти про океанські пароплави, що привезуть вам шовку на онучі, гнати ліричну малоросійську самогонку