й їсти з кумом вареники! Хіба ви не знаєте що ваша роля — лягти гноєм для нашої епохи?
А гній — як гній: смердить, але на ньому родить.
5
Та годі!
Попрощаємось на деякий час і з дядьком Тарасом, і з санктпетербурзьким міщанином, і з московською панночкою, які посідають однакове з дядьком Тарасом місце в сьогоднішньому житті. Ви ж розумієте,— ми познайомилися з ними тільки тому, що на Заході нам доведеться, мабуть, зустрітися і з їхніми родичами, а не лише з нашими приятелями.
Поїзд рушає. На пероні залишаються друзі. Ми сигналізуємо їм наші складні, страшенно складні почуття, вимахуючи в повітрі високо піднесеними руками. Нарешті, зовсім тоне в далині вокзальна табличка „Харків“, про яку другий персонаж із тієї самої п'єси Миколи Куліша, а саме тьотя Мотя, говорить:
Тьотя Мотя: Зачем ви нам іспортілі город?
Тоді ми заходимо до вагону й мовчки влаштовуємось на своїх місцях.
Тов. Озерський, голова президії Укрголовнауки, відразу добуває з портфеля купу ділових паперів і починає працювати, ніби у себе в кабінеті. Я також виймаю олівця й бльокнота і починаю писати те, що оце тепер насмілююсь подати до вашої уваги, ласкавий читачу.
6
Недавно столицю України відвідав президент берлінського наукового товариства по вивченню Східньої Европи, штатсміністр професор Шмідт Отт. Він зробив у Харкові доповідь про завдання т-ва „Ост-
