А потім — там же є письменники. Редакції, видавництва. Давно пора українській літературі встановити з ними зв'язки, живі, безпосередні, товариські зв'язки.
Слобожанські степи роздаються під колесами поїзду. Від паровоза летять рясні червоні іскри. А все таки тривожно. А все таки…
Тривожно…
Ясно: якщо ти „хуторянин“, то мусиш повернутись „європейцем“, тільки не купуй, будь ласка „костюма“, бо це ж перша ознака твого хуторянства.
Будь ласка, не купуй „костюма“.
Европа — це…
Словом, не зовсім ясно. А от як стане ясно, то це й значитиме, що ти їздив не дурно. Тільки ж як стане ясно…
8
Тимчасом потяг підходить до другої вокзальної таблички „Київ“ і зупиняється тут на дві години. Отже на дозвіллі можна подумати про те, що тут, крім героїчних робітників із Арсеналу, живе славнозвісний дядько Тарас із Києва, а також інші, не менш поважні, дядьки, тітки й дядини. Але я не маю можливости подумати над їх безрадісним і, можна сказати, поганим життям, бо на пероні бачу похмуру постать нашого київського критика, одного з найсуворіших вусппівців і, можна сказати, першого й найбільш ненависного і заклятого ворога дядька Тараса. Він (суворий вусппівець, а не дядько Тарас) шукає мого вагона. За хвилину ми сидимо в купе. Отже ми будемо говорити про наші літературні справи, не цікаві для вас зовсім, якщо не брати на увагу того дуже „веселого“ факту, що один невусппівський критик
