Але „страдник“, що „душу віддає за українство“, мовчки попивав із свого бокалу.
Тоді підвівся польський консул і, задоволено посміхнувшись, підійшов до „страдника“.
Чеські письменники чекали… Що буде? Маланюк підведеться і…
Нічого страшного не сталося. Польський консул просто „похлопав“ Маланюка по плечі й промовив:
— Е, що ви! Це наш українчик…
І Маланюк був на десятому небі від щастя.
І такі… такі підлі й принижені льокаї мріють „повернути“ Україну!
Скоро я виїхав із Праги. Коли я виходив із Радянського Консульства, де мені готували візу знов до Німеччини, від протилежних воріт одлипло дві постаті й пішло за мною.
Ті ворота теж знамениті в Празі. Вони — проти Радянського Консульства, і цього досить. Якщо вам доведеться в невідкладній справі зайти до Консульства увечері, то, виходячи звідти, ви побачите, що з протилежних воріт виїздить автомобіль. Він, бідолашний, неодмінно застряне в тих проклятих воротях і довго не зможе з них виїхати. Його прожектори тимчасом силкуються йому допомогти і світять на вас чим дуж… Шофер, звичайно, „фотоаматор“. А що ж йому робити, як застряв? Хоч зфотографує вас, і то веселіше…
Удень біля тих воріт „продають бензину“… Для цього й будочка.
Одна постать нагнала мене біля вітрини. Я зупинився, щоб подивитись на таку далеку від політики річ, як жіночі строї. Постать підійшла і, звичайно, запитала;
— Ви пан Шостак?
