його халупка мелькала нам у вікно вагона, скривлена, стара й обшарпана, як старчиха… Не зачіпайте його. Може, він приїхав купити трохи соли, щоб не було так гірко жити…
— Далі, пане шофере! А може — товаришу?
Далі…
В „Театре Вєлькєм“ іде увечері весела оперета „Дама таємніча“. Ні, дякуємо, ми не будемо зараз брати квитків. Ми не знаємо, чи й буде настрій. Покищо? Та покищо немає…
Покищо вітер роздмухує в грудях тоскне полум'я. І хочеться летіти через кам'яниці й майдани, через костьоли, церкви й високі замки… Над містом, над полем… Над Західньою Україною.
— Пускайте третім погоном ваше елеґантне таксі! Тільки… тільки не зачепіть отого обідраного „газду“, що так жалко прищулився з своїми коненятами…
21
Копець Унії Любельської.
Яка висока гора! На такій горі червоний прапор горів би прекрасно високо.
А втім, львівські жовтоблакитники потайки, вночі, як злодії, спробували почепити тут свою жовтоблакитну „фану“. Вона не дочекалася навіть дня: поліція о п'ятій годині її „усунула“… і нікого не було при ній охочого захистити її… Герої жовтоблакитної фани… не великі герої!
Копець Унії Любельської.
Яка висока гора! На такій горі червоний прапор горів би прекрасно високо.
І от ми сходимо на цю високу гору, описуючи круг неї безконечні спіралі. Ми ступаємо на землю,
