— Давай краще слухати, що він скаже, — кинув Гарі. — Коли я не помиляюся, то цей товариш — член Центрального Комітету Комуністичної партії. Він мусить говорити цікаві речі.
і от передо мною пропливає моя далека батьківщина, Радянський Союз, Харків, Москва, Ленінград і тисячні юрби на вулицях, перед балконом ВУЦВИК'а на асфальтованім майдані — „Бродвей чи Довнінґ-стріт“ — як сказав поет, де за його ж словами —
І в нашорошену юрбу падають слова вождів, як зерно на буйний ґрунт.
— Індустріялізація країни…
— Раціоналізація господарства…
— Машинізація села…
Так реально, так виразно підіймається перед очима Палац Індустрії, випливає з степового безмежжя моя далека батьківщина, радянський край.
— Вони провадять брудні кампанії проти Радянського Союзу, їхні газети цькують більшовиків. Ці помічники великої буржуазії, аґенти імперіялістичних воєн, дурисвіти й шахраї од революції раді б задушити пазурами капіталізму Союз Радянських Соціялістичних республік…
— Що це?
Так, так. Це говорить доповідач на багатолюдних робітничих зборах в північній частині великого Берліну на Мюлерштрасе. Це говорить член Центрального Комітету Комуністичної партії Німеччини — говорить про соціял-демократів.
— Живе й буде жити Радянський Союз! Живе ленінізм і нікому не вдасться задушити його. І, як би не
