до спілки з печенігами 1013 р. на західні українські землі. Перед самою своєю смертю Володимир готовився до воєнного походу на північ проти свого сина Ярослава М., що в той час сидів у Новгороді, як удільний князь і, замість вести політику Києва, дався втягнути в інтриґу новгородців проти Києва. Але до тої війни таки не дійшло з приводу смерти Володимира В.
Так от, якби ми хотіли найти порівняння з першим періодом панування Володимира, то ми порівняли б його з підготовою до будови хати. Володимир рубав дерево, звозив камінь, копав під фундаменти і закладав їх, ставив стовпи, на яких мав спочити дах. Другий період, це будування стін, даху, це забезпечення хати в вікна, печі, обстанова та прикраси.
І як літопис зображує Володимира у перший період його володіння воюючим, так у другий період змальовує його на безнастанних пирах, в яких брав участь мало не цілий український нарід. І як каже М. Грушевський, ці пири „не мали на меті самої утіхи князя, в цих пирах брала участь не тільки дружина але й громадські люди. На церковні празники Володимир спрощував „старѣйшини по ясимъ градамъ и люди многы”. Як на раді, так і на трапезах стрічалися репрезентанти суспільности з дружинними та церковними, тут зміцнилися відносини цих елементів та загладжувався їх антагонізм. Отже гроші, що видавалися на ці пири, а такі потрібні на „рать многу” не були викинені на марно, а мали своє повне оправдання. А про думку народніх низів Володимир дбав теж. Його урядники розїжджалися скрізь із їдженням і питтям і частували всіх, хто не міг бути особисто на княжому пирі в дворі. Це зєднало Володимирові серед простолюддя велику пошану і любов. Піддані київської держави назвали Володимира „ясним сонечком”.
Та найважніше з того, що Володимир зробив у другому періоді свойого володіння, було поширення Христової віри в цілій київській державі, розбудова церковної організації, та й єрархії, що була побіч мілітарної сили Володимира та кровного звязку удільних князів, що володіли в імені київського князя землями просторої київської держави, найсильнішим спійлом. Це спійло сто літ пізніше лишилось найсильнішим, що лучило в одну духову цілість „руську землю”, коли впала сила київського князя, а панівний княжий рід Рюриковичів розжерла ржа незгоди
24
