Оце короткий перегляд гігантичної праці одної людини що двигнула київську державу на таку висоту, на якій вона ніколи ні передтим ні потім не стояла.
Я після бурхливого першого періоду, що проходив під знаком меча, прийшов довший період мирної внутрішної розбудови української держави. В той час Володимир вже рідко сам сідав на свого воєнного коня. Війни з печенігами чи всякі усмирювання різних дрібніших бунтів вели Володимирові воєводи, як Путята, Добриня та й інші, про яких не знаємо. Це все були виконавці його залізної волі, їх оспівав нарід, як героїв, що боролись і берегли руську землю в той час, як Володимир безнастанно пирував.
Ми вже згадали, що ці Володимирові пири були частиною великої політичної акції, яку Володимир вів унутрі своєї держави, вигладжуючи антагонізми між суспільними верствами та останки племінних різниць. Та не тільки на цих славних пирах проводив час Володимир. Літописець подає, що Володимир відбував наради з найбільш досвідченими мужами; на цих нарадах обговорювались справи державного ладу й порядку та воєнні справи. Напевно на таких нарадах порушувались культурні справи і зовнішня та внутрішня політика. На цих нарадах напевно падали такі назви, як Рим, Париж, Аквізґран, Колонія, Прага. Не дармо Володимир В. 992 — 993 рр. вибирається в глибину Польщі.
Київ за Володимира був не тільки політичним, мілітарним і культурним осередком великої держави, але й осередною точкою на торговельних шляхах із півночі, півдня, заходу і сходу. Там мусіли держати владу розумні люди, а не невигласи з печерної доби. Правда, літопис мовчить про ці великі проблеми, які мусіли порушуватись на таких нарадах. Але все ж таки згадує про те, як то одного разу стануло перед Володимиром В. питання, що робити з надміром злочинців, що намножились у київській державі із прийняттям христіянства, бо перестали лякатись лагідних кар. Але потім бояри порадили замінити кару смерти грошевими карами, бо треба було багато грошей на коні та зброю. І Володимир послухав їх та й почав карати постарому.
Кінець життя почали Володимирові захмарювати два його сини: Святополк турівський і Ярослав новгородський. Святополка Володимир увязнив, а з Ярославом не вспів уже розправитись, бо урвалася нитка його життя 15 липня 1015 року.
29
