Цього року минає рівно 1.000 років, як київський князь Ігор з великими морськими силами розпочав війну з візантійським цісарством (941 р.). Старі літописці подають число Ігоревого війська, яке він зібрав до цеї війни, різно: одні кажуть, що Ігор мав 400 тис. війська, інші говорять, що 40 тис. Приймаймо, що Ігор мав у цій війні з греками тільки 40 тис. Грецький історик мабуть тільки в пропагандивних цілях побільшив з 40 тис. на 400 тис. Та як на ті часи, це було велитенське військо. Такою силою не міг родпоряджати якийсь собі удільний князик, тільки могутній володар, що правив великою й багатою країною. Сьогодні треба півмільйонної держави, щоб виставити таке військо. А треба взяти під увагу, що Ігор, починаючи війну з Візантією, не стягав війська з інших фронтів. А були це часи печенізьких наїздів. Сам Ігор воював з печенігами. Мусіло ще лишитись якесь військо у краю для оборони перед печенігами і для порядку внутрі держави. Річ ясна, що українська держава за Ігоря мусіла мати щонайменше около мільйона населення, що при рідкому в ті часи заселенні напевно займала з мільйон квадратних кілометрів, як не більше, цебто такий простір, який займав сьогодні нешахрована територія українського народу. Річ ясна, що десять віків тому воєнна служба не опиралась на загальній військовій повинності громадян. Військо творили бояри із своїми дружинниками, цебто збройни(нерозбірливий текст)ми, які вони виставляли своїм коштом із своїх зем(нерозбірливий текст)ми наємних військ з чужих країв, та й місце(нерозбірливий текст)цями, що були в стані збройно стати під прап(нерозбірливий текст)значить, що найбільше число війська,
