— Де ж це ділася Мелашка? говорила Палажка, оглядаючись на всі боки: чи не зосталась у церкві.
Палажка вернулась до церковних дверей, паламарь зачиняв двері и замикав замком.
— Куди ж це вона пішла! Може ж за церквою, говорили баби.
Палажка обійшла з бабами кругом церкви, заглянула в комору, обдивилась увесь двір, Мелашки нігде не було.
— Оце, Боже мій! Де це вона загаялась? бідкались баби и посідали під колонами на східцях.
Сіділи вони, сіділи, ждали-ждали, а Мелашки не було.
— Куди це іі нечистий поніс, почала вже лаятись Палажка: а може вона потяглася за другими людьми. Та чого ми будемо іі ждати.
— А вже ж ходім, а то ще и в Печерях не будемо.
Баби знялися з місця и швиденько почимчикували з цвинтаря.
Ввечері баба вернулася з Лаври за Мелашкою, а Мелашка не приходила. Палажці треба було йти знов у Лавру на діяння, щоб істи паску у Лаврі, а Мелашка неначе крізь землю пішла. Баби пішли в Лавру, дождались свяченого, розговілись, знов вернулись на Поділ, а Мелашка все таки не приходить. Вони заметушились и забідкались, кинулись шукати Мелашки по манастирях, скрізь питали в богомольців и нічого не допитались. Просиділи ще день другий у Киіві та й пішли в Семигори.
Баба Палажка, вернувшись у Семигори, боялась зайти сказати Кайдашам про Мелашку, пішла собі додому та й сіла. Але по селу пішла чутка, що Мелашка десь одбилась од своіх людей и не вернулась в Семигори. Та чутка дійшла й до Кайдашів: іі принесла баба Параска Гришиха, лютий палажчин ворог, звісна на все село брехуха.
— Христос воскрес! з празником будьте здорові! сказала Параска, переступаючі через Кайдашів поріг: чи ви знаєте, де ваша Мелашка? Це ж наша Палаза розгубила свою череду десь по Киіві. Водила, водила, поки доводилась. Мелашка зосталась у Киіві, а з Киіва мабуть пішла на заробітки за гряницю або на Басарабію. Уже правда! Палажці тільки б сліпих блиндарів водити по селах, а не людей до Киіва.
— Та це я перечула вже через людей на селі, сказала Кайдашиха: а Палажка завела нашу Мелашку десь мабуть під шум чи під греблю, та й очей не показує.
