піря и потім розстелила по спині двайцять довгих кінців стрічок до самого пояса.
— Нащо це ти, Мотре, так прибіраєсся? спитала іі мати: тепер же невелике свято. Нащо ти надіваєш всі квітки та стрічки.
— Та коли залежались у скрині. Хочу трохи провітрити на дворі, сказала Мотря, але в неі була зовсім инча думка. Карпо обіцяв для неі найняти музики. Вона сподівалась побачитись з ним у церкві.
Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом и попускала кінці мало не до самого долу, одяглась в зелений с червоними квіточками горсет, взулась в червоні чоботи, наділа добре намисто, взяла в руку білу хусточку та й вийшла на двір, як зоря зійшла. Вся іі голова горіла проти сонця, здоровим вінком с квіток та зеленого листя. Павине піря блищало й мигало, а золотий пружок парчі на чорних косах сяв, як сонце и придавав краси тонким чорним бровам та блискучим очам. Мотря йшла попід зеленими садами, неначе райська птиця линула и закрасила собою сади червоними чобітьми та стрічками.
Вона дійшла до Кайдашевого двора. Саме тоді с крутого шпиля, зъізджали два вози с снопами, неначе два стіжки котилися з гори. То віз снопи Кайдаш з двома синами. Високі вози посхилялись на волів и кололи іх в спину гострою соломою та остюками. Воли аж позадерали голови в гору та повитріщали здорові очі.
— Карпе! держи цабе! крикнув батько на сина. Поминай колесом отой каторжний горбик.
— Цабе, сірий! цабе, моругий! крикнув Карпо и крутнув батогом над рогатими головами.
Але саме в той час він глянув униз. Проз іх двір йшла Мотра, неначе райська птиця линула, вся в квітках та стрічках. Червона запаска, червоні чоботи, червоний як жар, пояс, все блищало й сяло проти раннёго сонця, як червоне золото. Карпо задивився на те диво, а віз вискочив уже одним колесом на крутий горбок.
— Держи цабе! крикнув не своім голосом старий Кайдаш, побачивши, що віз нахиляється на один бік. Чи ти оглух, чи ти осліп! Карпе, держи цабе!
Карпо не міг одірвати очей од Мотрі, а віз усе нахилявся на бік. Батько кинув заднёго воза и побіг з гори до переднёго, та все кричав: цабе, сірий, цабе! Віз вискочив колесом на гор-
