няв іх, бив пужалном по мордах, але важкі воли не могли здержати воза. Віз пхав іх в зад, и вони поперли з усієі сили вниз. Кайдашиха вхопилась за полудрабки и трусилась, як у пропасниці. Віз натрапив колесами на горб й перекинувся. Кайдашиха викотилась з воза, як мяч. Сіно вкрило іі зверху. Воли потягли воза по долині.
— Тпру, сірий! тпру, моругий! бодай ти сказився, кричав Кайдаш и сам летів з гори з усієі сили, незгірше волів, а воли басували, як коні, задерши голови, та тільки рогами крутили.
— Оце завіз мене в Западинці, бодай вони пропали, кричала Кайдашиха на ввесь яр: трохи вязів не скрутила.
Кайдашиха вкачалась у сіно та в пил и тільки обтрушувалась. Сіно почеплялось до червоних торочок на голові, поналазило за комір, в пазуху, заплуталось в хрестах та в дукачах. Курява набилась ій у ніс, в вуха и навіть у рот. Вона росперезалась, витрушувала сіно с пазухи та прихкала, як кішка, що понюхала перцю. Полудрабок обшмульгав жовтий сапянець и зробив смугу через усю халяву и передок.
— А бодай ці Западинці були запались, як мала я в іх іхати, лаялась Кайдашиха, витягаючи сіно зза пазухи, висмикуючи ёго зза голови: оце заквічалась сіном, як вівця репяхами: каторжне сіно коле в спину, хоч спідницю скидай!
— Та тут хоч спідницю скинь та й по яру бігай! Ніхто не побачить, бо щось тут и хат не гурт видно, сказав Кйдаш.
Лаврін помостив на віз сіно, застлав рядном. Кайдашиха зовсім обчистилась, сіла на віз та все лаяла Западинці.
Поізд рушив далі. Яр закрутився на всі боки. Хат було видно все менче та менче. Хати були все бідніщі.
— Та й крутяться каторжні Западинці, аж голова в мене вже крутиться! гомоніла на возі Кайдашиха: де ж хата твоєі Мелашки? питала вона в Лаврона.
— Ото третя од кінця сказав син.
Високі, зовсім голі гори стояли по обидва боки, як стіни. Зверху було видно невеличку смужку синёго неба. В самому кінці було видно три убогі хатини.
— Оце завіз мене в якийсь улік. Це не Западинці, а якийсь чортів мішок! Сюди тільки чортам збіратись битись на вкулачки, а не господарям іздити. То це ті твоі здорові хати! Та тут мабуть живуть старці, а не господарі.
Віз підъіхав під ворота. Балашова хата була мала й стара, вона розсунулась, вигнула задвіркову стіну и ніби присіла на
