— Та обійдемось, моє серденько, и без меду. Чи це житні, чи пшеничні вареники? спитала Кайдашиха.
— Та це в нас така пшениця вродила, сказала хозяйка: не пшениця, а якась мішаниця з житом.
Кайдашиха полизала вареники, виіла полуниці, а тісто покинула на полумиску.
Полуднуючи, свахи зговорились, щоб зараз після Петра в першу неділю справити весілля. Лаврін пішов з Мелашкою у садок и не міг з нею наговоритись.
— Як би батько не оддав мене за тебе, то я б сама собі смерть заподіяла, говорила Мелашка до Лаврона.
— Чи не буде, Мелашко, тобі скучно за Бієвцями, спитав Лаврін.
— Там міні буде веселенько, де ти будеш зо мною, моє серденько, сказала Мелашка.
Балашиха вийшла и покликала Лаврона й Мелашку полуднувати. Балаш почастував іх с своіх рук и налив чарку Кайдашисі. Кайдашиха взяла чарку в руки и, хоч була сердита, але таки не вдержалась и роспустила на всю хату мед своім язиком: будь же, дочко, здорова, як риба; гожа, як рожа; весела, як весна; робоча, як бджола; а багата, як свята земля! Дай тобі, Боже, спішно робити; щоб твоі думки були повні, як криниця водою, щоб твоя річ була тиха та багата, як нива колосом. Дай вам, Боже, и з роси и з води; нехай ваше житя буде між солодкими медами, між пахучими квітками.
Кайдашиха таки випила чарку, хоч и скривилась, як середа на пятницю. Мелашчина краса таки розвязала іі язика и витягла з ёго меду цілого пів уліка.
Кайдаші над вечір роспрощались з новими сватами и поіхали до дому.
— Горді наші свати, нема що казати, сказала Балашиха: не знаю, чи добре тобі, дочко, буде в цієі чепуристоі свекрухи, промовила вона до Мелашки.
Не швидкою ходою потяглися Кайдашеві воли вздовж Западинців. Кайдашиха сиділа високо на возі и вже поховала своі жовті сапянці, прикривши іх свитою. Лаврін йшов осторонь коло воза.
— Ой поганяй швидче воли! крикнула Кайдашиха на чоловіка. Коли б завидна вилізти с цего каторжного вуліка. Буду памятати, коли іздила на ці Западинці. Не заманите мене сюди й
