Лаврін прокинувся, сів на лаві, витріщивши сонні очі, й чухав боки кулаками.
— А це тобі Карпе! галушка полетіла в гору и ляпнула об стелю, а с стелі потрапила Мелашці на голову.
Мелашка дивилась, як літають по хаті галушки, и не знала, чи плакати, чи сміятись.
— А Мотрі вже й нестало! Мотря відьма! перекинула галушки на макітру, говорив Кайдаш: звідкіля це макітра прилетіла на стіл? Це не макітра! та це Мотря прилетіла з лисоі гори. Кайдаш штовхнув рукою ту невидиму макітру и одсунувся трохи на бік.
— Потрівайте ж, матері вашій хура чортів, ще й сіра свита зверху. Не діждете, щоб я вдавився цим камінням. Карпо забрав воли й вози, а ця с своім Лавроном хоче забрати ярма й занози.
Кайдаш присунувся до стола, поколоцькав ложкою в мисці и взяв у рот галушку. Галушка була здорова, як пацюк, и застрягла ёму в губах.
— Чи пацюки, чи каміння? Каміння! Це не галушки! А не діждете ви, щоб я ними вдавився. На! давись сама с твоім Лавроном! крикнув Кайдаш, вхопив миску и шпурнув нею на Мелашку. Миска розгубила по дорозі галушки й юшку и гепнула об припічок. Кайдашиха прокинулась на печі и закричала с переляку.
— Хто там кидається! Що там розбили! Ой Боже мій! Чи стеля завалилась, чи що.
— Еге! стеля! Наварили міні отрути та ще й на вечерю дали, щоб я в ночі луснув. А я таки не лусну, матері вашій хура жидів ще й з рублем зверху, на злість не лусну и не істиму каміння, булькотав Кайдаш.
Мелашка стояла коло печі, згорнувши руки, и тільки дивилась на сивого пяного свекра.
— Ось я вам и ваші ложки поламаю и вам спини поламаю! отак, отак!
Кайдаш штрикав ложкою об стіл з усієі сили, доки ложка не хруснула двічі. Він лупив іі кулаком та все приказував: отак, отак!
Кайдашиха скочила с печі.
— Бога бійся, або котрого святого! Що ти робиш? чом ти не лягаєш спати? Чого ти стоіш, згорнувши руки, та не ля-
