щоб таким способом минути можливість конфліктів між обома національними таборами, а руській молодїжи дати спроможність до спокійної наукової працї.
Як висше доказано, мають Русини не тільки право домагати ся окремого унїверзитету, але за таким унїверзитетом кличе й сама конечність. З другого боку сповнені і всї ті вимінки, які потрібні для заложеня такого унїверзитету. Руському народови не бракує кандидатів на катедри, бо є професори і доценти не тільки на теперішньому львівському унїверзитетї, але і на инших австрийських і росийських унїверзитетах, котрі вже дали докази своїх спосібностий до академічного званя, а до того є ще достаточне число науково вишколених молодших людий, котрі зараз, або після короткого доповненя своїх наук, були-б в силї обняти унїверзитетські катедри.
Тай не можна вже закидувати Русинам, будьто нема в них достаточно виробленої мови і наукової літератури. Що-до того питаня вказуємо на численні публїкациї товариства імени Шевченка, обіймаючі майже всї царини науки, котрі то публїкациї найшли загальне признанє в науковому сьвітї.
Відень дня 26 сїчня 1902.
Делєґати наук. тов. ім. Шевченка у Львові, члени того товариства: Рад. дв. проф. Іван Горбачевський. – Проф. д-р Іван Пулюй. – Проф. д-р Смаль-Стоцький. – Посол до ради держ. Юліян Романчук. – Посол до ради держ. Олександер Барвінський.
