там зазнати недостатків і тяжкої біди. Така громадня еміґрация академічної молодїжі, яка на инших унїверзитетах Европи є зовсїм неможлива, мусить мати инші причини, як видумана аґітация. Тих причин треба скорше шукати у властивих національних відносинах на т. зв. утраквістичному львівському унїверзитетї, на котрому правительство справдї признало певні права руському народови, котрі права однакож не узнають теперішні верховодячі господарі того унїверзитету. Отсе і було причиною сумних подїй на унїверзитетї, при чому треба зважити, що критичного часу сенат львівського унїверзитету вважав потрібним, звернути свій поклик до польської академічної молодїжі і завізвати її, щоб вона «з цїлою рішучостю» боронила якихсь, близше неозначених «привілєїв» львівської Alma Mater, і берегла «повагу і гонор» унїверзитету проти обявів «дичі» руської молодїжи.[1] Мусимо полишити прихильному судові Вашої Ексцелєнциї, чи з огляду на такі відносини з покликом сенату, громадня еміґрация руских студентів не була навіть конечностю, і чи як-раз задля тих обставин еміґрация академічної молодїжи, над котрою нарід руський має найбільшу причину висказати свій жаль, не заслугує, щоб її оправдати.
Під такими сумними обставинами остаєть ся руському народови нїщо иншого, як домагатись окремого руського унїверзитету,
- ↑ Текст мемориялу в тому місцї ми змодерували, а то з огляду на львівську прокураторию.
