Сторінка:Іван Пулюй. О руський унїверезитет у Львові (1904).pdf/22

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
23


Яка спадщина осталась Русинам після довговікового польського єзуїтського лихолїття в Галичинї, се знають ті із сучасних людий, що за часів 1848 року самі бачили руських учителїв-дяків і попів «antiquae educationis», тих малозрячих проводирів темного і поневоленого народу. Опинившись під австрийскою державою, Русини почали помалу підносити приголомшені голови, але-ж нїгде правди дїти, вони тепер привикали покладатись на опіку австрийського бюрократизму, аж поки не втратили віри в свою силу. Тепер вони стали піддобрюватись вже за маленькі гонори, або й таки за хабарі, то мінїстрам, то ґубернаторам, або й таки самим польським шляхтичам-верховодам та їх біскупам і ксьондзам, а хто вже не знайшов серед польсько-руського торжища якої ласки, той у свойому безсиллю шукав спасеня в цареславію, обдурюючи себе й других, що могуча Росия зда-

    і матечкам косцюлки на руській землї будувати. Чи не більша честь була-б для них, допомогти Русинам будувати храми для всесвітньої науки для добра людського і для свого добра? Ех, маґнати! Де ваш розум дїв ся? Чи не шкода-ж жити на тому божому сьвітї і цїлий свій вік марнувати духові сили на невідповідні дїла? Ви оглухли і не чуєте, ослїпли і не бачите сьвіта божого, хоч жиєте в ХХ-тім столїттю. Так з Богом, – коли так самі хочете! панове руські маґнати! Вже той нарід руський і без вашої помочи якось викарабкає ся із занепаду, до котрого прадїди ваші чимало причинилися, а тепер і ви причиняєтесь, держучись польських шовінїстів і ксьондзів.