жавного закону. Та по моїй думцї, замість покликуватисъ на писані мертві державні закони, котрих виповнити і сама держава при теперішних обставинах не в силї, було-б лучше вказати на неписаний вічний закон природи, після котрого житє народів не чекає на «зелїзні» таблицї. Тому то й правду каже славний історик Момзен, що правительства дуже часто не доводять народів там, де хочуть їх завести, бо народи жиють після законів природи, то-ж і цїла мудрість правительска повинна тільки й в тому бути, щоб тих законів не ломити. Після оттих-то вічних законів Божих має і руський нарід право до житя культурного, до знаня, що робить чоловіка благородним і свобідним. Длятого допоминаєть ся руский нарід свого права наслїдя, права на всї ті чудові скарби наук і штук, яких теперішне людське поколїнє від попередного як спадщину дістало, і, помноживши їх передасть слїдуючому поколїню, на ті скарби, що здобуті трудом і працею великих ґенїїв всїх народів, та заплачені незлїченими жертвами не одного а богато народів, стоять наготовлені для всїх людий на землї, а де вони для якого народу ще не є доступні, то колись певно будуть доступними. Допоминаючись о те право наслїдя, жадає і руський нарід від держави свого самостійного руського унїверзитету у Львові.
Взявши річ з правного становиска, теперішний львівський унїверзитет був з початку після австрийських декретів тільки для Русинів призначений, але після пізнїйших декретів є він тепер утраквістичний, отже communio mater rixarum (спілка мати сварнї)
