з польською урядовою мовою, котра запевнює Полякам перевагу у найблизшій будуччинї. Та не годить ся забувати, що львівський унїверзитет находить ся в серцї землї руської, проти котрої, яко res prius occupantis (речі первої займанщини) декрети остались досї безсильними, та певно і безсильними остануть ся. Що нема певної надїї на декрети, бодай не на віки, се річ ясна. Декрети се по більшій части річ правительства, що приходить тай відходить, для того то й нїчого-б Русинам гнїватись на Поляків задля самих декретів, колиб тільки вони шанували на львівскому універзитетї права Русинів, що досї ще не знесені послїдними декретами. На жаль однакож річ не так стоїть – а як, се загально звісно. Русини суть огірчені а те огірченє Русинів ще збільшилось, коли зміркували, що змаганє їх добитись до свого унїверзитету для польських шовінїстів ненависне дїло, хоч певно була-б користь і для самих Поляків, довести чим скорше теперішний утраквістичний унїверзитет до роздїлу, та перемінити його на чисто польський. Але Поляки і саме правательство хочуть доконче мати утраквістичного кітла, та ще з як можна щільною покришкою.
В Австриї будує держава касарнї, скільки їх треба, для Русинів, Поляків як і для синів инших народів а меморияли до правительства зовсїм непотрібні. Держава обовязує пана мінїстра війни дбати про них, що й зовсїм є в порядку. Але унїверзитети, ті духові арсенали народів і держави, мусимо здобувати після довголїтної боротьби, і після великих жертв, а та боротьба не знає нї
