безцїн польским підпанкам розпродано? Хиба я тим, що знесено василиянську ґімназию в Бучачи (1883) і славний руский семинар у Відни (1893)? Або й тим, що виконують ся звісні практики на поли права о зборах і всяких инших запоручених законом полїтичних вобід? Може й тим, що в Галичинї фаворитують москвофілів і ноторичних росийських запроданцїв, з котрими деякі польські верховоди не соромлять ся робити спільну справу, щоби бодай спинити, коли вже не можна знищити культурний розвиток на земли руській? Може і тою полїтикою центрального правительства, котре, віддавши відсилає руских Русинів теперішним репрезентатів з державцям «мнимими» Галичини, кривдами до польського сойму в Галичинї? Або може й такими, last not least, культурними подвигами, як будованє на рускій земли незлїчених польських капличок, в котрих з амвони деякі людцї, не християнску любов, а ненависть проповідують?
Річ певна, що всї ті подвиги польської гакати не кріпости галицькі, і не кріпости нашої спільної вітчини, австрийської держави; нї, се і не кріпости і не ті великі і бажані ідеали, котрих нова наука держав вважає як конечну основу для добра народу і для обезпеки держави, ті ідеали, що мають запевнити ителєктуальне, моральне і естетичне вихованє народу. Новими кривдами нїхто не помирить руського народу після його 500-лїтного мучеництва в колишній Польщі! Колиж все те кріпости, що творить ся в Галичинї, то ни устоїть кріпость теперішних всемогучих державцїв Галичини тодї, як того буде тре-
