— Та треба-б, — відказав я — а то в такім степу легко і в день зблудити, а особливо незнаючому чоловікови. Або хоч наскочуть Індіяни, то ще красше.
Вже чимало ми проїхали: перше був слїд, а далї і слїд загубили. Довело ся їхати просто, дивлячи ся на сонце. Опівдня стали спочати, пообідали, нагодували скотину, і знов поїхали. Та скільки не їхали, а слїду нема. І сонце вже на полудень, а нїкогісїнько не чути. Аж ось і вечір насунув ся.
— Невже вони так далеко заїхали? — промовив Микола. — Здаєть ся, їм би слїд і підождати нас.
— Тепер хто знає, що й робити: чи ночувати, чи спочивати та їхати на всю ніч — відказав я йому.
— Та мабуть відпічнемо і будемо їхати, бо в ночи зоряно — радила Галя.
Ми стали, напасли скотину, повечеряли і знов рушили в дорогу. Їхали ми до самісїнького обіду, потім знов стали. Треба було знова напасти скотину — та де! коли навкруги не було анї жадної травки, та й напоїти нїде не було. Спочивши, знов поїхали аж до самісїнького вечера: хотїло ся, бач, стати біля якоїнебудь річечки, або щоб трава хоч була. Та нї; довело ся бідній скотинї стояти, не ївши. Води ми їй дали, та що для неї тої води — мов капля в мори. Ми, бач, напоїли з тих боклагів, що поналивали задля себе. У ранцї знов рушили.
— Невже отсе ми зблудили? — казав Микола.
— Мабуть що так, — обізвав ся я — бо вже час не то що здогонити, а й обігнати.
— Що-ж робити? А може тоюсамою дорогою ми і їдем?…
У кождого з нас у голові роїлись думки, та тільки ми не могли нїчим помочи собі. Ми їхали вже три днї. За сей час хоч би тобі озерце або калюжа, хоч би тобі де зеленїло — нїчогісїнько! Скотина обезсилїла: за сї три днї вона дуже схудла і зробила ся невесела. Від голоду та безводя вона ревіла. Се був не рев, а плач, риданє. Смутно й невесело було дивити ся на неї і слухати сї риданя. А серце так і обливалось, так і обкіпало кровю. Важко, дуже важко; ще важше було від того, що нїяк запомогти. Води ми вже їй більше не давали, бо й самі пили по трохи: бояли ся щоб самим не вмерти від спраги. А щоб лекше було скотинї, ми з кождого воза поскидали до долу таке, що було не дуже потрібне. Протеж че-
