меш! І нераз журили ся ми за хлїбом. Отже незабаром зявив ся у нас і хлїб. Правда, хлїб сей був не житний і не пшеничний, та гарний і смачний. Стало ся се так. Пійшли ми раз з Петром на гору; тут побачили дерева, схожі на нашу сосну.
— Тату! дивіть ся, скільки тут оріхів — промовив Петро.
— Ай справдї гарні оріхи. Індіяни печуть з сих оріхів хлїб.
— Як се так? — здивував ся Петро.
— Та так: вилущують, розбирають, а зерна труть каменем і робить ся мука. Отсе й ми будемо так робити. Треба тільки назбирати більше. Се ми завтра всї прийдемо сюди та гуртом і возьмемо ся за дїло, а тепер понесем до дому хоч трохи.
І ми заходили ся збирати оріхи.
Дома зрадїли нашому гостинцеви і заходили ся кушати. Правда, Микола знав їх добре і теж казав, що з них можна печи гарний хлїб.
На другий день ми, поснїдавши, пійшли на гору. Микола запряг коня у невеличкий віз, що сам його зробив, і теж поїхав за нами.
На горі, як і вчера, під деревами лежало богато оріхів.
— Та й скількиж їх тут! — промовила Галя.
— На долї богато, а на деревах ще більше — додав Микола. — Ну, та ми збирати будемо тільки ті, що на долї, бо ті, що висять, єще зелені, а з зелених недобра мука, та вони і погано вилущують ся.
Лущити оріхи було легко, бо вони були доспілі. Так ми взяли ся до сеї роботи, що й не помітили, як прийшла обідна пора. По обідї знов за тусаму роботу, а на вечер ми вже були з повним возом оріхів.
— Тепер же нам сї оріхи треба бити, щоб ядра повиймати — сказав Микола — а я завтра поїду по каменї. Я бачив біля річки на березї, аж туди геть у лїсї, камінє; там можна буде вибрати такий, щоб терти зерно на муку.
— Се значить, ти хочеш зробити ручний млин — обізвав ся я до нього.
— Атож; так як роблять се Індіяни.
Під обід другого дня Микола з Петром привезли два каменї: один був великий і рівний, мов стіл, другий трохи
