Сторінка:Іван Франко. Альфред Теннісон (1894).djvu/4

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Поклонів від зір ранніх до вечірніх
Перед Христом і Дівою й святими;
Вночі знов буджусь по короткім сні;
Горять холодні зорі, я трясусь,
Промоклий від роси, то зціплий від
Хрустячого морозу. Ся корява
Козлова шкура — то ввесь одяг мій;
Ужва залізна в карк мені вгризаєсь:
В худій руці зів'ялій хрест держу
І борюсь, прусь з тобою до загину:
О, змилуйсь! Змий із мене всю провину!

Ти ж знаєш сам, який я чоловік;
Я грішний чоловік, в гріхах зачатий
І зроджений; та се ж їх власне діло;
Не мій се гріх, мені його не вчислюй!
Чи ж винен я, що люд сей обожає
Мене? Га, га! Їм думаєсь, що я
Бог зна що є! А що ж я? Глупий люд
Святим мене вважа, приносить в жертву
Мені квітки і плоди. На ділі ж я
(Ти сам був свідком), тільки й вдіяв, що
Перетерпів багато, певно, більше,
Ніж не один побожний і святий,
Чиє ім'я в календарі пишаєсь.

Гей, люде добрі, вам не слід клякати
Передо мною! Чим же ж я на се
Міг заслужить? Я ж гірший грішник, ніж
Ви всі. Тим, може, що чудес тих кілька
Вчинив, калік кількох уздоровив?
Що ж се значить? Чи, може, тим, що з всіх
Святих ніхто не витерпів так много,
Як я? Що ж це значить? Та ні, клячіть
І не вставайте і глядіть на мене,
А глядючи, коріться перед богом!
Скажіть, є там який кривий, каліка?
Ви ж знаєте, я маю трохи власті
Над небом за свою страшну покуту.
Нехай озвесь, а буде гнеть здоров —
Уздоровляюча йде з мене сила.

«Він вже здоров!» — всі кажуть, всі кричать.
«Святий Симон Стиліт!» Коли се так,