виключне користання з свого винаходу. Проби свого воску Ван-Гехт післав між иншими і до церковного синоду в Росії з запитанням, чи міг би такий віск найти вступ до православних церков, і з заявою, що в такім разі він міг би доставляти його у великій масі і по ціні далеко низчій, ніж ціна пчолячого воску. Синод відписав йому по якімсь часі, що предложений віск випробовано, що він виявився нічим не гіршим від пчолячого і що в кождій православній церкві в Росії свічки з того воску можуть горіти без ніякої уйми для хвали божої. В разі, колиб він, Ван-Гехт, міг достачити богато такого воску і по дешевій ціні, синод запевнює йому великий відбут в Росії. Маючи той важний дозвіл і патент на семилітню власність свого винаходу, Ван-Гехт задумав добитися ними міліонового маєтку. Він досі був бідним техніком, з тяжкою бідою стягнувся на уладження у Відні власної невеличкої хемічної лябораторії, в котрій працював сам при помочі тільки одного асистента помічника, Німчика Шеффеля. Тож і не диво, що тепер він рішився як найдорожче продати здобуток своєї праці. В тій цілі він оголосив в торгових та біржевих віденських часописах свій винахід і отворені для нього обширні відбутові ринки, запрошуючи „p. t. панів підприємців, фабрикантів та капіталістів, котрі при його співучасти хотіли би зробити корисну спекуляцію, до порозуміння чи то особисто, чи то за посередництвом аґентів з винахідником Ван-Гехтом“. Се оголошення зробило відразу чималий розрух серед віденських капіталістів, а особливо серед галицьких Жидів, що віддавна вже гріли руки при бориславській нафті та при бориславськім воску. Довкола убогої Ван-Гехтової лябораторії, поміщеної в наймленій, вогкій кватирі в сутерені, почали тишком та крадьком забігати ріжні аґенти: один другого уникав, а нікотрий не приступав прямо до діла, тільки вітрив з боків, мов собака. Ван-Гехт бачив усе те, і хоч по трохи нетерпеливився в ожиданці бажаного міліона, то з другого боку й радувався, знаючи,
