щати, за те в скритости, в приватних ділах ніколи не міг позбутися властивої, купецько-жидівської скнирости та брудноти. Тож він волів держати й леда-якого паршивенького аґента, щоби тільки менше йому платити. Правда, той аґент умів досі завсігди хитро-мудро уладжувати Лєонові діла, „за його рукою“ велося Лєонови, і він уже кілька разів посилав йому надзвичайні додатки на знак свого признання. От той то аґент і сим разом уладив се важне діло на велику радість Лєона. Своїм звичаєм, він не брався до діла просто, як Німець, але колесив, крутився, нюхав, провідував через десяті руки. Аж ось розійшовся слух, що Ван-Гехт ставить нечувано високі жадання. Сам Німець, аґент Германа, розповідав в крузі своїх товаришів, що ходив до Бельґійця (замовчуючи, в чиїм ділі), і що той поставив такі умовини: що приймився би управляти фабрикою церезіни, коли підприємець запевнить йому семилітню безпереривну службу і 5.000 р. плати на тиждень, тай ще в двох послідніх роках 5% дивіденди з чистого зиску від проданої церезіни. Такі важкі умовини мусіли певно налякати кождого; Лєоновому аґентови відпала й охота йти до Ван-Гехта. Але він пронюхав иншу стежку в горох. Перед кількома днями, іменно по умові з Німцем, Ван-Гехт замкнув свою лябораторію, стараючися продати її, відправив також свого помічника, Шеффеля, котрий тепер, без місця і зарібку, жив при одній з тісних вуличок віденського Vorstadt-у. До того то Шеффеля й пішов Лєонів аґент і почав випитувати та досліджувати його. Він дізнався, що Шеффель знає докладно секрет фабрикації церезіни, зумів би уладити відповідні кітли і прилади, одним словом, зумів би вести фабрику. Правда, Шеффель, чоловік бідний, несмілий і совісливий, був би на разі відтрутив кождого, хто йому сказав би був: ходи сюди і фабрикуй церезіну! Але хитрий жидок не сказав йому сього, та за те негайно по розмові з Шеффелем написав лист до Лєона, щоб приїздив, бо хоч Ван-Гехт і ставить дуже високі жадання, то прецінь
