старий біс догадався. Але чекай, чорта зїш, поки від мене правди дізнаєшся!… Вона сіла опісля на софу, отворила лист і почала читати, звільна силябізуючи грубі, недбало намазані букви.
Від виїзду Германа до Львова справді нове життя зачалося для Рифки. Несподіваний поворот сина тай ще в такім незвичайнім способі поділав на неї, як набій елєктричної батерії. Мов безумна з радости вона по відході Ґотліба бігала по покоях, без думки і без ціли переставляла крісла та столи, цілувала Ґотлібів портрет, мальований в його шкільних часах і ледви-ледви утихомирилася. Але хоч і вспокоїлася на вид, то все таки в її нутрі кипіло та клекотіло, кров плила живійше, її розбуджена фантазія блудила та носилася летом ластівки, стараючися розгадати, де то тепер її син, що робить, коли і як побачиться з ним. Ожиданка день поза день держала її в напруженню. Вона турбувалася, відки добути для Ґотліба грошей, радувалася, коли він часом в своїм вуглярськім уборі прибігав до неї, розпитувала його, як він жиє і що діє, — але Ґотліб такі питання збував усе двома-трьома словами, загрожуючи за те матір, щоб мовчала про нього перед батьком і перед усіми, та щоб старалася для нього о гроші. І в тім ненастаннім напруженню та роздразненню найшла Рифка те, чого не ставало їй досі — найшла заняття, найшла невичерпаний предмет до праці думок — і ожила, похорошіла.
Частенько Ґотліб замісць, щоб прийти самому, присилав листи. Ті листи, хоч короткі і нескладні, були новим предметом заняття і роздумування для Рифки. Вони тим були ціннійші для неї, бо слово написане осталося на папері, було раз-у-раз мов живе перед нею, вона могла читати і перечитувати Ґотлібові листи тисячу разів і все находила в них чим любуватися: Ті листи вона відбирала і читала з такою дрожю, з таким зворушенням, як молоді дівчата відбирають і читають любовні листи. Потреба лю-
