вже від трьох літ не робили в Бориславі і сиділи на господарстві. Андрусь Басараб і Стасюра готові були свідчити в суді. Тож і рішився Матій завтра таки йти до Дрогобича до адвоката і зарадитися його, як і що діяти.
— Ну, тепер не уйде чень той злодюга Мортко! — приговорював Матій, — тепер ми його за руки й за ноги такими доказами обкрутимо, що й сам не отямиться! Хоч то ніби Пан-Біг не каже бажати другому лиха, але такому злодієви, бачу, не гріх бажати не то лиха, а й усякого безголовя!
З таким побожним бажанням Матій і заснув.
Звільна, важкою ходою повзли одностайні робучі дні в Бориславі. Бенедьо працював цілими днями при своїй фабриці, витичував пляни будинків, заправляв робітниками, наглядав за вчасним довозом цегли, каміння, вапна і всього потрібного, — а при всім тім обходився з робітниками так по братерськи, так щиро та приязно, немов хотів на кождім кроці показати їм, що він їм рівний, їх брат і такий же бідний робітник, як усі вони, немов хотів перепрошувати їх за те, що отсе, не по своїй волі став над ними наставником. А вечерами, по роботі, він нераз до пізної ночі ходив у важкій задумі по болотистих улицях Борислава, заглядав до брудних шинків, до тісних хат та комірок, де жили робітники, заходив в бесіду з старими й малими і розпитував їх про їх життя й бідування. Тяжко ставало йому, коли слухав їх оповістей, коли дивився з близька на нужду і погань їх життя, але ще тяжче ставало йому, коли бачив, що коштом тої нужди і погані збогачені Жиди гордо їздять в пишних повозах, строяться в дорогі шати і бризькають болотом на темну, похилену товпу.
Звільна, важкою ходою повзли дні за днями, і життя в Бориславі для робучих людей ставало чим раз тяжче і тяжче. З далека і з близька, з гір і з долів, з сіл і з мі-
