Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/151

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

147

У побратима Деркача цілі вязанки покарбованих палиць, а яка з них користь? Кому що помогло те карбування?

Андрусь зачудуваними очима дивився на старого. Справді, в такий спосіб ніхто ще тут не говорив і йому самому в голові повернулося питання: Тай справді, до чого здалося карбування? Але що на таке питання він зразу не находив достаточної відповіди, то й рішився стояти далі на своїм, щоби викликати близчі вияснення.

— Кому помогло? — сказав він звільна. — Ну, але чи для якої помочі ми се робимо? Чи ти забув, що ми се робимо для пімсти?

— Для пімсти, так, так! Але як же ти тими палицями будеш метатися? Як метатися, то я гадаю, що треба иншого способу, а не тратити дармо час на дитинячій забавці. Як мститися, то треба сили, а з тих палиць тобі певно сили не приросте.

— Так, — відповів Андрусь, — алеж ми хотіли, як прийде пора, зробити правдивий суд над своїми кривдниками, щоби мати чисту совість.

— Пуста наша робота, — сказав на те Стасюра. — Чисту совість ми й тепер можемо мати, бо кождий чує аж надто добре, кілько і що і як терпить. А щоби пімститися, щоби зарадити лиху, треба крім чистої совісти ще й сили, — а у нас що за сила?

— Так, так, — загули довкола побратими, — що в нас за сила? Хоч би у нас було й три вози накарбованих палиць, то се нам не додасть на три пяди більше сили!

— Га, а відкиж нам сили взяти? — спитав Андрусь.

— Треба припускати більше людей до свого побратимства, треба громадити всіх до купи, вказати всім одну ціль, — відозвався Бенедьо.

Всі зирнули на нього якось недовірливо і боязко, тільки один Стасюра притакнув радісно.

— І я так кажу, і я так кажу!

10*