Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/153

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

149

на його місце другий уже давно наострився. Тай навіть постраху не буде на них, бо прецінь будете примушені робити все потаємно, то й ніхто не буде знати, хто се і за що зробив. А як дізнаються, ну то ще гірше, бо беруть чоловіка і кинуть, і гний! Я гадаю, що треба нам добре застановитися і шукати иншого виходу.

Знов замовк Бенедьо, — мовчали і всі побратими. Бенедьові слова невдержимою силою втискалися до їх переконань, але — на нещастя — вони валили те, що там досі стояло: надію на пімсту, але натомісць не ставили нічого нового. Один тільки Сень Басараб, сидячи на порозі з люлькою в зубах, похитував недовірливо головою, але не говорив уже нічого. Сам Андрусь, хоч очевидно весь той новий поворот в думках деяких побратимів був, бачилося, для нього дуже неприємний і непожаданий, — ай він склонив свої потужні плечі і опустив голову: Бенедьові слова заставили і його задуматися.

— Добре то було би, то певно, — сказав він вкінці, — але як се зробити, як помагати собі самим, коли у нас сили нема й на стільки, аби кождий сам собі поміг.

— Отож то й є, що у одинокого нема сили, а як їх збереться богато, то й сила буде. Ти один сотнарового каменя не підоймеш, а кілька нас підойме його як ніщо. Велика річ для ріпника при сякім-такім зарібку дати на тиждень шістку складки, а най збереться сто таких, то вже маємо десять ринських тижнево і можемо бодай в наглій потребі запомогти кількох нещасливих! Чи правду я кажу, побратими?

— Гм, та воно то правда, — розуміється — так, так! почулося з ріжних боків, лиш там в куті коло дверей понуро мовчав Прийдеволя і невдоволено воркотів Сень Басараб:

— Добре йому, міському чоловікови, говорити про складки! Ану трібуйте, чи на весь Борислав найдете десять таких, що вам схотять давати ті складки!