Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/154

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

150

— Ну, — відказав на те живо Бенедьо, — се вже ти, побратиме, так собі, на вітер говориш. Ось нас тут є дванацять, і я думаю, що кождий з нас радо до того пристане.

— Пристанемо, пристанемо! — загули деякі побратими.

— Тільки треба добре над тим обрадитися, на що складається ті гроші і що з ними робити! — сказав з повагом Андрусь.

— Ну, розуміється, — так таки зараз і обрадьмо! — підхопив Стасюра.

— Ба ні, — сказав Бенедьо, — поперед усього треба знати, чи взагалі маємо складати складки, чи ні. Тут, бачу, деякі побратими не раді тому, хотіли би, щоби все осталося так, як досі — —

— Ти бо також крутиш — перервав йому бесіду на пів гнівно Матій, котрий досі мовчки сидів коло Андруся, зразу немов думаючи о якихось посторонніх річах, але чим далі, тим цікавійше і уважнійше прислухувався до всього, що говорилося в хаті, — ти не питай, чи то кому приємно чи неприємно слухати. Знаєш щось доброго і розумного і для всіх корисного, то виїзджай з тим на „пляц“, говори просто з моста. Як побачимо, що твоя рада ліпша від других, то приймемо, а як твоя буде гірша, то аж тоді можеш нас перепрошувати, що дурницями час нам забираєш!

По такій досадній заохоті Бенедьо зачав говорити „просто з моста“.

— Бо то, — зачав він — знаєте, як маємо піти на складки для своєї помочі, то вже треба зовсім усе змінити, не так як досі було. Карбування всяке на бік, головництво на бік — (при тих словах Бенедьови здалося, що горячково палаючі очі Прийдеволі з темного кута зирнули на нього і пропалюють йому лице своїм їдким, палким поглядом — і він спаленів і похилив лице до долу) — зовсім инакше треба говорити до людей. Не пімсту їм показувати, а ратунок. Розуміється, кривди і злодійства не закривати, але