знайдете, то приведіть його сюди за вухо“! Ріпники з оглушуючим криком кинулися на всі боки і по хвилі найшли надзірця, почали з ним шарпатися і таки силою справді за вуха притягли його до касієра, розуміється, привели потовченого, подрапаного і з понадриваними вухами. І хоч кількох ріпників за те арештовано і заперто в громадськім арешті, то прецінь між ріпниками та вість наробила великого розголосу і шуму, а на Жидів кинула чималий пострах. Ріпники того самого таки вечера величезною юрбою, під проводом братів Басарабів, пішли до бориславського війта і випросили у нього на волю всіх арештованих, — і величезний сміх радости пішов поміж робітниками. Пісні і погрози загули по вулицях Борислава, увільнених спроваджували від шинку до шинку і поїли і по тисячу разів допитували їх, як то вони провадили надзірця за вуха до каси.
Поки гула пяна радість по вулицях Борислава, в убогій Матієвій хатині сиділи побратими і радилися, що діяти. Всі годилися на те, що тепер пора, що треба взятися до діла.
— Скликати збір! скликати збір! — говорили всі.
І урадили, не видаючи свого побратимства, скликати збір усіх ріпників за Бориславом на толоці. В неділю по хвалі божій мали там усі зійтися на нараду.
Мов громова іскра, так пронеслося на другий день з уст до уст, від ями до ями, від кошари до кошари, від нафтарні до нафтарні нечуване досі слово:
— В неділю по хвалі божій! На толоку коло Боричлава! Нарада, нарада, нарада!
Ніхто не знав, що се буде за нарада, над чим будуть радити, хто скликає? Та й ніхто й не питався о те. Але всі почували, що се буде велика хвиля, що від неї богато буде залежати, — і всі покладали великі, хоч і неясні ожидання на ту хвилю. Нарада! нарада! нарада! Се слово мов які чари прояснювало вивялі, збідовані лиця, кріпило
