— Що би я вам сказав, — заговорив до нього Лєон, коли Бенедьо прийшов на його кватиру. — Ви, як бачу, чесний чоловік і порядний робітник, і я, як кажу, не хотів би з вами розстатися. А мені тут до моєї нової нафтарні якраз потрібно кількох чесних і щирих людей до одної, і то не дуже тяжкої роботи. Так от що хотів я вам сказати: чи не схотіли би ви, коли вам у мене робота не сприкрилася, остатися й на далі?
— Але якаж се буде робота? Прецінь мулярська вся скінчена?
— Е, ні, не до мулярської, а так, до нафтарської, при воску, — сказав Лєон.
— Але чи зуміюж я робити ту роботу, коли досі при ній не був і не знаю, як що йде? — спитав Бенедьо.
— Е, е, е, — що тут уміти! — сказав Лєон. — А простий хлоп, робітник більше вміє? А прецінь робить. Тут нема що вміти: пан директор покаже вам усе. Яж кажу вам, тут не о вмілість ходить, а о те, щоби чоловік був щирий і сумлінний, та щоби, розумієте, щоби…
Лєон затявся якось на слові, немов вагувався чогось.
— Щоби — кінчив він по хвилі — не розговорив ніде, що і як робиться в фабриці. Бо видите, тут секрет невеличкий… Мій директор вигадав новий спосіб фабрикації воску, то не хотів би, щоби то розголошувалося.
— Гм, та воно то так… проговорив Бенедьо, не знаючи, що ліпшого сказати.
— Бо то видите, — торочив далі Лєон, — у нас такі люде погані, — скоро що, зараз перехоплять, тай що з того: їм зиск, а мені втрата. То я для того хотів би…
— Алеж бо то тяжко буде. Ну, нехай, що я не скажу ніщо нікому, — алеж бо в фабриці крім мене чень же робітників буде богато.
— Ну, не всі потребують усе видіти й знати. В цілій фабриці все буде робитися так, як по других фабриках, — а тільки буде одна така комора окрема, — і в ній буде
