трохи инакше. Там буде директор, ну і треба буде пару робітників йому до помочі. Щож, можу на вас надіятися?
— Та що, — сказав Бенедьо, ледви скриваючи свою радість, — про мене. Як лиш потраплю, то буду робити. Мулярської роботи тепер і так трудно напитати, буду трібувати ще й нафтарського ремесла. А за те, щоби через мене ваш секрет не видався, за те будьте певні.
— Ну, ну, — сказав усміхаючися Лєон, — я й сам те знаю, що ви не такий чоловік. Але знаєте, коби то ще кількох, — от хоч би двох-трьох таких, як ви!… От, ви тут робили, пізнали дещо робітників, — може би ви ліпше могли дібрати до себе таких людей, яких мені треба? Я вам того дармо не схочу. А ще одно! Перша річ, розуміється, плата. Знаєте самі, то вже не мулярська робота, — такої плати, як досі, не можу вам дати…
— Ну, то розуміється! — сказав Бенедьо. — Кравця а шевця не можна одним ліктем міряти.
— Отож то! А ще видите, як тут тепер у нас. Робітника напхалося, плату всюди знижують, бо, розуміється, що мені за інтерес, платити дорожче, коли я можу того самого робітника мати за дешевшу плату. Але з вами, то инша річ, розумієте мене. Тож я вам і тим другим, що будуть разом з вами робити в окремій коморі, обіцюю по ринському денно, і то наперед прирікаю, що зниження ніякого вам не буде, ані касієрного не маєте платити. Чи пристаєте на таке?
Бенедьо стояв і надумувався.
— Волів би я, — сказав він по хвилі, щоби ви самі вибрали собі й инших людей до своєї окремої комори! А так, виберу я, а потому станеться що небудь такого… Знаєте, чоловік на чоловіці все може помилитися, — ну, а на мені буде вся відповідь! А на роботу і на плату нехай і так, я пристану.
— Ні, ні, — наставав Лєон, — і товаришів собі доберіть! До иншої фабрикації вистачуть які будь люде, —
