не дала ще на карб того контракту Германови ані цента і мала заплатити йому все разом аж по доставі всього воску, — та все таки на карб того контракту „Спілка“ випустила вже богато акцій і старалася при помочі реклами вишрубовувати їх курс чим раз вище. Акції йшли дуже добре, і тепер, в середині літа, „Спілка“ надумалася, що прецінь треба щось зробити в Бориславі. А надумалася вона зробити ось що: заложити в Дрогобичі велику контору, в котрій повновласники „Спілки“ наглядали би за котрактами, доконували виплат і старалися о нові звязки і о нові жерела доходу для „Спілки“. Відома річ, заложення контори, плата повновласникам і ріжним урядникам — усе те обійшлося не дешево і принапмі три рази дорожче, аніж могло би було обійтися при розумнім веденню діл. Але що се значило! „Спілка визискування“ принялась живо розтрублювати по світі про се своє діло, величаючи його, як не знати який подвиг, — і знов акції „Спілки“ підскочили в гору. Герман пильно крутився коло „Спілки“, пильно придивлявся всім поступкам повновласників і потаємно дуже похитував головою на всю роботу. „Ні, ні, — говорив він сам до себе, — довго вони не видержать з такою роботою! Нехай собі їх акції стоять, як хочуть добре, я їх купувати не буду, ані звязуватися з ними не хочу! От дурницю зробив, що заключив з ними такий величезний контракт, а задатку ніякого не взяв. Правда, хоч би та блискуча банька і пукла перед зреалізованням мойого контракту, то втрати для мене не буде, бо віск все таки у мене останеться. Але, розуміється, колиб вони насамперед мені заплатили, а потім пукли, то се було би ліпше. Тай то треба собі вимовити виразно, щоби виплачували готовими грішми, а не своїми акціями!“ Герман, значиться, уважав з гори „Спілку визискування“ підприємством „дутим“, ошуканським, хоч не можна сказати, щоб іменно він загадав ошукати підприємство. Його контракт був цілком чистий і реальний, і він від самого приїзду
