ках. Перекажи йому, нехай вертає до дому, то все буде добре. А як не хоче, то — мусить. Жандарми пильнують його, не дадуть йому нікуди рушитися з Дрогобича. Грошей не дістане, — перекажи йому се через того злодія комінярчука, що тобі доносить почту від нього. Я його давно маю на оці — нехай і те знає. І на тім кінець!
Герман встав з крісла. Рифка зразу сиділа оглушена тими словами свого мужа. Вона тремтіла всім тілом, їй дух запирало так, що вона ледви-ледви дихала, — а вкінці, коли Герман встав, вона нараз розляглася страшним спазматичним реготом, котрий мов грохіт грому залунав по широких, пустих покоях. По хвилі і сміх раптом урвався і Рифка грепнулася з крісла, і почала в страшних судорогах кидати собою по підлозі.
— Господи, розвяжи мене з нею! — проворкотів Герман і побіг до кухні, щоб ішли слуги відтирати паню. Сам він не вертався вже до покою, а взявши пальто і капелюх, пішов у місто по своїм ділам. Не пора йому було тепер заниматися домашніми гризотами, коли його нові, великі пляни чим раз близче наближалися до свого здійснення. Ван-Гехт писав до нього з Відня, що прилади для виробу церезіни вже готові і фабрикант жде тільки від нього звістки, коли й куди їх вислати. Германови не хотілося для фабрикації церезіни будувати нову фабрику, він волів в своїй старій, обширній нафтарні коло Дрогобича відступити одну часть на нову фабрикацію. Треба було оглянути місце і забудовання, котрі відповідали би тому плянови, який списав Ван-Гехт, — треба було випорожнювати, перебудовувати, домуровувати і вичищувати, — і Герман пильно сам надзирав за роботою. Аж ось усе вже було готове і він написав Ван-Гехтови, щоб як мога швидше прислав машини і сам приїздив. Так само чимало заходу було і з великою „Спілкою визискування земного воску“, з котрою Герман у Відні заключив контракт на доставу величезної маси сирого земного воску. Правда, „Спілка визискування“
