Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/200

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

196

— Для Ґотліба.

— Для Ґотліба? Алеж Ґотліба вже й на світі нема, — сказав Герман з уданим зачудуванням.

— Волить тебе не бути на світі!

— Значиться, він живий! Ти знаєш, де він в? Де він, скажи мені? Чому не йде до дому?

— Не скажу.

— Чомуж не скажеш? Адже я все таки отець, не з'їм його.

— Він боїться тебе і не хоче бути з тобою.

— А грошей моїх хоче? — сказав уражений Герман. Рифка на те ані слова.

— Знаєш же що, — сказав рішучо Герман. — Перекажи йому, коли знаєш, де він, нехай вертається до дому. Досить уже тої дурної комедії. Доки не верне, то ані цента не дістане ані від мене, ані від тебе!

— Алеж він готов собі що зробити! — скрикнула Рифка голосом розпуки.

— Не бійся! Так собі зробить, як у Львові втопився. Гадає, що мене переломить своїми грозьбами. Ні! Раз я подався, — тепер годі.

— Але він готов утекти в світ, готов наробити тобі якого лиха!

— Хе, хе, хе, сказав насмішливо Герман, — в світ без грошей не втече, — а зрештою... Слухай, Рифко, щоб ти не робила собі ніякої гризоти за те, що мов отсе ти розповіла мені за нього. Я знаю, він тобі заказав, — і я не налягав на тебе. Але я давно вже знаю се, знаю, де він жиє і що робить, усе знаю. І щастя його, що я се знаю, а то булиб жандарми давно вже всадили його до цюпи і булиб шупасом повели його до Львова. Розумієш? Щастя його, що той Жид, вугляр, з котрим він приїхав зі Львова і у котрого мешкає, що він зараз, скоро я приїхав, розповів мені все до чиста. А тепер слухай! Я до нього не буду втикатися, ловити його не піду, бо він зрештою в моїх ру-