ніяких найменших слідів насилля, одіж була в порядку і нічого не свідчило про який небудь напад. Служниця, правда, говорила про якийсь шелест, про якесь ступання в ночі і чула, як пан відмикав двері, але все те говорила вона дуже непевно і неясно, не знаючи, чи се був сон, чи дійсна ява. Далі прийшов і громадський уряд, зревідовано весь дім і все докола, але нічого підозрілого не найдено. Отворено касу: в касі були гроші і цінні папері. Правда, коли зведено до купи рахунки, над котрими вчора ще сидів небіжчик, то показалося, що в касі не стає трьох тисяч ринських. Тількиж і тут найшлися сучки. Рахунки, очевидно, були нескінчені, послідня цифра написана була тільки до половини: може бути, що небіжчик сам іще куди небудь видав ті гроші. А по друге, колиб тут був грабунок, то грабіжники певно забралиб були й решту готівки — ще звиш дві тисячі. Притім же годинник і мошонка з дрібними грішми, все було в кишенях небіжчика не тикане, так що годі було увірити в правдоподібність грабіжницького забійства. Тільки дві чи три плями з кипячки на лиці і білій сорочці небіжчика наводили всіх на якесь неясне підозріння, котрого однакож ніхто не міг вияснити. Були голоси між Жидами, що може в тім була рука ріпників, котрі дуже ненавиділи Іцка, і голоси ті безперечно неодного підприємця проймали таємною дріжю, але на голос усі сьому перечили, тим більше, що судова обдукція трупа й справді виказала, що Іцик умер від апоплєксії, до котрої здавна мав орґанічний наклін.
Похолонуло в серці у Бенедя і у других побратимів, коли на другий день почули про наглу Іцкову смерть. Вони й хвилі не сумнівалися про те, що та нагла смерть стоїть в безпосереднім звязку з учорашньою бесідою Сеня Басараба. А коли вечером знов зійшлися до Матієвої хати, то довгу хвилю всі сиділи мовчки і понуро, мов почуваючися до спільної вини в якімсь поганім ділі. Перший перервав мовчанку Сень Басараб.
