Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/224

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

220

Вкінці приготування всі вже були скінчені, і в неділю розпочалася війна. Перше важне воєнне діло було те, що більша половина робітників, між ними всі несмілі, слабовиті, богато жінок та недорослих тої таки неділі громадою виступили з Борислава. Деякі побратими бажали, щоби той вихід, конечний для повної вдачі змови і для повного притиснення Жидів, відбувся потихо без шуму, малими громадками, щоб Жиди не швидко догадалися, що воно таке і до чого йде. І сам Бенедьо зразу так думав, але опісля, гадаючи і розгадуючи ненастанно, дійшов до тої думки, що коли війна, то нехай же буде отверта, і що перший її крок, зроблений голосно і з належитим натиском, може відразу нагнати Жидам значного страху і ослабити їх завзяття. Тож він і обстав за тим, щоби „вихід з неволі єгипетської“ відбувся середодня, громадно, голосно. Адже й так завтра рано мало розпочатися „святкування“, — чомуж не дати Жидам від нині порозуміти, відки вітер віє?

В неділю по хвалі божій почали вулиці Борислава в незвичайний спосіб заповнюватися робітниками і робітницями. Гомін стояв, мов на ярмарку, — робітників сходилося чим раз більше. Половина їх мала через плечі торби, під руками збитки, на собі всю свою одіж.

— Що се такого? Куди ви збираєтеся? — питали Жиди то сього, то того з поміж ріпників.

— До дому, на села, — була звичайна відповідь.

— Чого до дому?

— А щож, — треба! Ще роботи в полю, — а тут і так нічого не заробимо.

— Як не заробите? Отже заробляєте.

— Е, з таким зарібком! І прожити нема за що, не то, щоби яку підмогу для господарства. Буде з нас! Нехай другі заробляють!

Рікою поплив народ долів улицями, спокійно, сумовито. За Бориславом, на толоці вже стояли нові громади. Почали прощатися.