Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/227

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

223

крім вас робітників, і ліпших і покірнійших; ще й дешевших!“ Знов инші надзорці, мов паївшися дурійки, бігали вулицями до своїх нахлібників, розповідали їм, що сталося, і просили о дальші розпорядження, що діяти в такім разі. Але й нахлібників сей удар зустрів так само неждано-негадано, як їх вірних вірників. До самого полудня того понеділка вони не знали навіть докладно, чи справді воно так сталося, чи справді у всіх ямах і кошарах і маґазинах і нафтарнях робітники не взялися до роботи. Вони довго бігали по вулицях, мов гінчі пси, хапали кождого стрічного ріпника за плечі дрожачими руками, і хоч — очевидно — пальці їх радіб були мов залізні гаки нерозривно впитися в робітницьке тіло, то прецінь, хоч силуючись, вони питали ласкаво-уривано:

— Ну, Грицю, чому не йдеш до роботи?

— Не маю роботи.

— Як нема? У мене є.

— А богато заплатиш?

— Ни, не питай, а йди роби. По чому люде, по тому й я.

— Не піду. Мало.

— Не підеш? Як то не підеш? А щож будеш робити?

— То вже моя річ. Не питай!

Мов скажені бігали Жиди вулицями, полюючи на робітників, але живо переконалися, що даремна їх робота і що робітники, очевидно, змовилися. Правда, богатьом не хотілося вірити в можливість робітницької змови в Бориславі, а другі, хоч і вірили, то так були оголомшені на разі тою подією, що й самі не знали, що робити і як собі радити. В своїй безрадности вони бігали, розправляли про свої можливі втрати, про нечуване зухвальство робітників, про упадок ґешефтів в Бориславі, але нікому не прийшло й на думку подумати про яку небудь поміч, окрім хіба жандармів. Навіть того не старалися розвідати Жиди, чого