відправа вколола його дуже, але він чув, що не може на неї нічого відповісти, і мовчав.
— Я ще раз кажу, — говорив далі з притиском Герман, — платилось їм за мало! Ми тут прецінь самі свої, то ми можемо до того признатися між собою, коли нам іде о те, щоби пізнати причину тої бунтації. Аджеж воли не ревуть, як ясла повні! Розуміється, инша річ — признатися до того тут, самі перед своїми, а инша річ, говорити щось подібного перед ними! То би нас зарізало!
— О певно, певно! — скрикнули Жиди, раді з такого обороту Германової бесіди.
— Я се для того підношу, — говорив далі Герман, — щоби вас переконати, що тут нема ніяких посторонних бунтарів і що се річ дуже серіозна та поважна, котру треба як найшвидше втихомирити, щоби з неї не виросло яке більше нещастя.
— На що вже більшого, як те, що ось тепер на нас упало!
— Е, се ще байка, — відказав Герман, — не те ще може бути, коли не зуміємо швидко замовити бурю.
— Але як, як її замовити?
— Отжеж тут, як бачу, є два способи. Очевидно, що вони до тої змови приготовилися і то добре приготовилися. Бо зважте все! Більша половина опустила Борислав, по селах висланці їх попідмовляли народ, не йти сюди на роботу, поживи собі наладили, — одним словом забезпечилися. Але будьте ласкаві, зважте лишень, що все те потребує грошей, богато грошей. А відки у них вони возьмуться? Правда, ми чули щось, що у них складки робляться, але що вони могли наскладати? Певно, що не богато. Значиться, одна моя рада була би: сидіти нам спокійно, не туратися до них, не панькати коло них, а ждати, поки всі їх запаси вичерпаються. Тоді вони певно прийдуть самі до нас і стануть на роботу по такій ціні, яку ми їм подиктуємо.
