Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

21

прорізане вікно. Лєонові слуги крутилися посеред гостей, подаючи їм, чого хто забажав. Гості одні сиділи купками, другі стояли або ходили балакаючи, жартуючи або торгуючись. Лєон не покидав Германа. Він нині перший раз близче зійшовся з тим найбільшим бориславським тузом і почув до нього якусь дивну приязнь. Досі вони стояли проти себе, як вороги. Лєон доперва два роки тому прийшов до Борислава з готовим і чималим капіталом. Він був більше образований від Германа, добре знався на купецтві, читав деякі гірничі книжки і думав, що досить йому тільки явитися в Бориславі, а усе покориться перед ним і він стане самовладним паном. Він наперед укладав собі пляни, як то він закупить дешево обширні і найвідповіднійші до копання частки ґрунту, як позаводить собі машини для скоршого і дешевшого видобутку земляних скарбів, як піднесе цілий нафтовий промисл і своєю волею буде піднимати і опускати ціни на всіх торгах. Між тим показалося на ділі зовсім не те. В Бориславі були вже свої сили, і то сили такі, з котрими йому не легко було міритися, — а найбільшою такою силою був Герман. Лєон зразу лютився, побачивши, з якою нетаеною неохотою приймають його давні бориславські підприємці. Особливо Герман, той простий, невчений Жид-онучкар був для нього сілю в оці, і він старався все і всюди, де тілько міг, щипати його, а в товаристві ніколи не переминув поза звичайною чемністю показати Германови свою духову вищість. Герман знов мало робив собі з дотинків Лєона, а шарпав його на полі інтересів: перехапував частки, котрі хотів купувати Лєон, переймав його що найліпших робітників, а при всім тім Лєонови все показував такий вид, буцім то й нічого не знав. Сього було за богато для Лєона. Він побачив, що таким способом не дійде ні до чого. Правда, досі в Бориславі йому щастилося: він надибав на кілька богатих жил воску, кипячка теж в богатьох ямах ішла добре; але Леон справедливо боявся, що не завсігди щастя буде йому при-