а Герман аж пятьдесять. Робітники тільки позирали по собі, — за хатою раз по раз роздавалися радісні крики, — се робітники витали свою першу побіду в тяжкій війні за поправу своєї долі. Першу — і послідну на разі!
Складка скінчилася. Перечислено гроші — їх показалося звиш три тисячі. Сень Басараб із порога прокричав ту суму цілій робітницькій громаді. Радість була без кінця. Германа і Лєона трохи на руках не несли, — вони тільки всміхалися, почервонілі і спочені від задухи, що стояла в тісній, набитій людьми хатині. Гроші вложено до окованої скриньки, котра мала стояти в Матієвій хаті. Серед загальної шумної радости Жиди віддалилися.
— Гурра! Наша взяла! Гурра! — кричали довго ще робітники, ходячи товпами по Бориславі. Веселі пісні роздалися від одного кінця до другого.
— А завтра до роботи, — говорили деякі зітхаючи.
— Ну, і щож! Не вік же нам святкувати. Просвяткували три дні, як великодні свята, хіба не досить? Се був наш правдивий Великдень!
— А ви, — говорили деякі на радощах Матієви і Сеневи, — пантруйте нам нашої каси, як ока в голові. Три тисячі срібла, — таж то сума!
— Ану панове ріпники, нафтарі, мазярі, — чия ласка зараз до роботи? — голосили по улицях надзорці. До вечера пів шахти! Ану, ану!
Товпа робітників валила за ними.
В Лєоновій фабриці від першої хвилі, як згода стала, — вже горіла робота. Квапно діялось Лєонови. Він хотів завтра скінчити цілий ладунок церезіни, щоби до кінця тижня упакувати і вислати до Росії. Він аж горів з нетерпливости через ті дні примусового святковання, а й Шеффелеви було якось не до соли. Тепер же він ледво міг діждатися згоди, а зараз туй таки закликав Бенедя і других тих, що вперед робили на його фабриці, і післав їх до роботи.
