Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/280

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

276

у жилах. Серце товклося йому в грудях мов молотом, коли подумав про всі наслідки Андрусевих замислів.

Кілько то робітників помандрує до криміналів, коли вдасться, кілько біди настане, важке безробіття для тисячів голодного народу... Дві сили боролися у його душі: одна давний, добрий Бенедьо, покірний, працьовитий, що повільною впертою працею хотів доробитися маленького кусничка ґрунту та забезпечили безжурну старість матері, Бенедьо повчений тепер коротким, але болючим досвідом, і другий пристрасний, дужий, що на вид заподіяної кривди; кривди, яка і в його очах перевисшала все заподіяне досі, кипів і поривався за зло злом — може ще навіть більшим — відповісти. Сліпа месть не казала оглядатися на наслідки. Що буде, коли згорить Борислав? Хто потерпить більше: Жиди чи робітники? Не вмів на се Бенедьо відповісти, проходячи вуличками Борислава. Хижий вітер знимався чим раз дужче. Як довго так бродив вулицями, Бенедьо не тямив. Прийшов до себе, коли дійшов до його вух якийсь звук. Чув його цілком добре: виходив із дверей якогось будинку, якого вікна були ярко освітлені.

Ха! ха! ха! — дзвінко доносилося до вух Бенедя.

Адже не улягало ніякому сумнівови: хтось весело сміявся. На білих фіранках мигали чорні тіни. Сміх мов ножем різнув по серці перетомленого Бенедя. Як давно вже не чув веселого сміху! А він сам? Як довго себе тямить, не міг сміятися. Від осьми літ сирота, тяжка праця, хоровита матір, побої майстра і штурханці инших. А тут хтось сміявся: веселим дзвінким голосом. Бенедьо переліз з трудом через паркан і притулився до вікна партерового дому. В кутик вікна заглянув до середини. Довкола довгого стола сиділи головачі нафтового діла. Запивали шампаном побіду. По розбавлених лицях, похляпанім обрусі та по свобідних, надто може свобідних рухах легко було пізнати, що веселість і забава мусіли досягнути вершка.